Олександр Гнатович Лотоцький — український громадсько-політичний діяч, письменник, публіцист, науковець. Автор мемуарів.

Олександр Гнатович Лотоцький народився 21 березня 1870 року в селі Брониці біля Могилева на Поділлі у сім'ї православного священика Гната Лотоцького.

Навчався в духовних семінаріях Кам'янця-Подільського, Тифліса та Києва. Протягом 1892-1896 рр. продовжив навчання у Київській духовній академії, де почав займатися громадською та літературною діяльністю. Свою літературно-публіцистичну та наукову діяльність розпочав рядом статей, опублікованих 1894 р. у журналі «Киевская старина», львівській «Правді», у «Записках НТШ» та ін.

Один із засновників українських культурних та політичних організацій. Пізніше він стає одним із засновників видавництва «Вік», яке популяризувало українське слово. Був членом Товариства українських поступовців. Ініціатор повного видання «Кобзаря» 1907 року.

Обіймав посади в уряді Української Народної Республіки. В уряді часів Скоропадського був міністром сповідань, займався справами становлення Української автокефальної церкви. Саме за його сприяння 1 січня 1919 року було прийнято «Закон про вищий уряд Української Автокефальної Православної Церкви». Працював у дипломатичних структурах.

Автор праць з історії України, мемуарів, статей на політичні й культурні теми. Автор художніх творів «Батьків гріх», «Заручини», «Сестра», «Сільський сатирик»; мемуарів «Сторінки минулого» (1932—1934 рр.), «У Царгороді» (1939 р.); казок для дітей «Пригоди Вовка неситого», «Зайчик-Побігайчик», «Лисичка-сестричка»; хрестоматії дитячої літератури «Вінок» (1905 р., 1911 р.); «Колобок» (1916 р.); перекладів грузинських поетів; праць «Життя Ісуса Христа» (1918 р.), «Північний вогник. 1898—1918» (1918 р.), «Українські джерела церковного права» (1931 р.), двотомної праці «Автокефалія» (1935 р., 1938 р.) та інших творів.

Після поразки визвольних змагань переїхав до Польщі, де продовжив наукову й громадську діяльність. У 1929–1939 роках викладав історію слов'янських і румунської православних церков на Студіумі православного богослов'я Варшавського університету. Засновник і директор Українського наукового інституту у Варшаві (1930–1938 рр.).

Помер 22 жовтня 1939 року у Варшаві. Його внесок у розвиток української науки, політики й культури залишається значним і донині.