Лесь Гомін — письменник, фольклорист, журналіст.

Лесь Гомін народився 30 березня 1900 року в Черкасах у сім'ї візника. У 1918 році вступив на філологічний факультет Київського інституту народної освіти, який закінчив у 1924 році.

У лютому 1920 року під час громадянської війни добровільно пішов до лав Червоної армії, де займався мобілізацією, боротьбою з бандитизмом і дезертирством. Після демобілізації у червні 1924 року активно долучився до літературної та громадської діяльності.

Літературну діяльність розпочав у 1919 році, друкуючи вірші, нариси та оповідання в періодиці. Працював у черкаській окружній газеті «Радянська думка» разом із письменником Семеном Скляренком. Був одним із організаторів черкаського філіалу літературної організації «Гарт».

У 1928 році переїхав до Молдавії, де працював у газеті «Червоний орач» у Тирасполі та розпочав роботу над романом «Голгофа». У 1929–1936 роках жив в Одесі, працював у редакціях газет і редагував журнал «Металеві дні». У 1934 році став членом Союзу письменників СРСР.

У 1935 році його заарештували за звинуваченням у «контрреволюційній ідеології його творів» і засудили до трьох років таборів із подальшим засланням за межі України. Після звільнення в 1939 році викладав українську літературу в Ніжинському педагогічному інституті. Під час Другої світової війни працював учителем в Узбекистані.

Після війни повернувся до Ніжина, продовжив викладацьку діяльність і працював над романом «Люди». У 1957 році його звільнили з інституту, і він переїхав до Черкас, де помер 16 січня 1958 року.

Лесь Гомін — автор збірки оповідань «Контрольні цифри» (1931 р.), п'єси «Маски» (1933 р.). 1934 року Держлітвидавом України було підготовлено до видання його роман «Голгофа», який частково друкувався в літературно-художньому журналі «Металеві дні». Проте окремою книгою роман побачив світ тільки 1959 року, коли письменника вже не було серед живих.