Дмитро Іванович Яворницький — український історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, музеєзнавець.

Дмитро Іванович Яворницький народився 6 листопада у 1855 році в селі Сонцівка (нині Борисівка) на Харківщині. Його батько, Іван Яворницький, був місцевим дяком — освіченою людиною, яка самостійно навчилася грамоти. За родинними переказами, рід Яворницьких походив із козацької старшини, що колись переселилася з Галичини на Харківщину. Мати, Ганна Матвіївна Терновська, була селянкою. Родина жила скромно, але в домі завжди панувала любов до книги, пісні та історії. З дитинства Дмитро виявляв інтерес до минулого України. Найбільше його вразили козацькі легенди й історія про Тараса Бульбу, яку читав батько. Мати прищепила любов до народних пісень — саме тоді зародилося захоплення фольклором, що стало невід’ємною частиною майбутньої праці історика.

Початкову освіту він здобув у рідному селі, а з 1867 року навчався в Харківському повітовому училищі. 1874 року вступив до духовної семінарії, але через три роки покинув її й 1877-го став студентом історико-філологічного факультету Харківського університету. Університет став для нього справжньою школою життя. Тут він визначився зі своїм головним науковим напрямом — дослідженням історії Запорозької Січі. Уже на другому курсі почав працювати над темою «Виникнення та устрій Запорозького коша». Його наставниками були видатні вчені Олександр Потебня та Микола Сумцов, які підтримували молодого дослідника навіть після завершення навчання.

Через активну зацікавленість українською тематикою, що тоді вважалася небезпечною, Яворницького позбавили стипендії. Щоб вижити, він почав викладати історію в гімназіях Харкова. Проте це не завадило йому продовжувати дослідження козацької доби. Починаючи з 1882 року, він щороку вирушав у експедиції степами Катеринославщини й Херсонщини, збираючи фольклор, документи, артефакти й проводячи розкопки.

1883 року Дмитро одружився з Варварою Кокіною, вчителькою музики, але їхній шлюб тривав недовго — фактично вони розійшлися через два роки. Того ж року Яворницький став членом Історико-філологічного товариства при Харківському університеті та почав читати популярні лекції про історію козацтва в різних містах України й Росії. Однак популярність і патріотичні мотиви його виступів викликали підозру влади. У 1884 році його звинуватили в «українофільстві» й «сепаратизмі», звільнили з університету та позбавили можливості викладати.

1885 року він переїхав до Петербурга, де пережив важкі часи — смерть батька, розрив із дружиною, власну хворобу після нещасного випадку на розкопках. У цей період він багато писав і публікував. Саме тоді вийшли його праці: «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» (1888 р.), «Сборник документов для истории запорожских козаков» (1888 р.) та перший том монументальної «Истории запорожских козаков» (1892 р.).

Через звинувачення у «пристрасті до історії Малоросії» міністр освіти Делянов у 1891 році заборонив йому викладати в навчальних закладах імперії. Тож учений змушений був на деякий час виїхати до Середньої Азії, де вивчав місцеву історію, але не полишав досліджень українського козацтва. У 1894 році Яворницький повернувся до Москви, де завершив другий том своєї «Історії запорозьких козаків», виданий 1895 року. Наприкінці 1896-го він отримав посаду приват-доцента Московського університету.

З 1902 року Дмитро Іванович очолював Катеринославський обласний музей імені О. Поля. Під його керівництвом музей перетворився на справжню скарбницю історії Запорозької Січі. Під час революційних подій і воєн він особисто оберігав експонати від розграбування, продовжуючи збирати унікальні матеріали.

Окрім наукової діяльності, Яворницький писав і художні твори — повісті, поезії, оповідання, серед яких «За чужий гріх», «У бурсу! У бурсу! У бурсу!», «Русалчине озеро», «Де люде, там і лихо», збірка «Вечірні зорі».

1918 року він вдруге одружився — цього разу з Серафімою Буряковою, з якою прожив до кінця життя. Попри радянські переслідування та постійні звинувачення в «націоналізмі», Яворницький залишався відданим своїй справі — дослідженню історії України та збереженню її культурної спадщини. Багато працював як лексикограф, тобто вивчав слова і складав словники. Зібрав близько 60 тисяч слів, не зафіксованих раніше.

Дмитро Іванович був відомий також як письменник. У 1929 р. за видатні заслуги в історичній науці Дмитра Івановича Яворницького обрали дійсним членом Академії наук УРСР.

Видатний історик, етнограф, археолог і письменник Дмитро Іванович Яворницький помер 5 серпня 1940 року після тривалої хвороби, залишивши по собі неоціненний внесок у вивчення минулого українського народу.