Тулуб Зінаїда Павлівна — українська письменниця, літературознавиця, перекладачка, педагогиня. Одна з найтонших майстринь історичного роману в українській літературі ХХ століття. Її ім’я пов’язане передусім з дилогією «Людолови», яка стала видатним явищем в історичній прозі та повернула до читача правдивий образ козацької доби.

Зінаїда Павлівна Тулуб народилася 28 листопада 1890 року в Києві, в сім'ї юриста і відомого на той час українського поета Павла Тулуба.  Дитячі роки майбутня письменниця провела у Брацлаві та Таганрозі, де родина тимчасово мешкала. У 1904 році Тулуби повернулися до Києва, і саме тут формувався її світогляд, інтерес до гуманітарних наук та історії.

Після закінчення гімназії Зінаїда вступила на історико-філологічний факультет Вищих жіночих курсів у Києві, який успішно завершила у 1913 році. Її здібності помітили викладачі, тому вона була залишена для підготовки до професорського звання. У цей час починає формуватися й її літературний стиль.

Перший друкований твір — повість «На перепутье», опублікована 1916 року в журналі «Вестник Европы». Спочатку вона писала російською, але невдовзі повністю перейшла на українську мову, знаходячи в ній потрібну тональність і ритм.

У 1920-х роках Тулуб активно працює у сфері культури: читає лекції у військових частинах, бере участь у діяльності Київського фотокомітету, очолює літературні секції. Водночас перекладає твори французьких і українських авторів, співпрацює з київськими видавництвами, пробує себе у сценаристиці.

Найвищим досягненням письменниці стала історична дилогія «Людолови» — широке епічне полотно про Україну початку XVII століття, про боротьбу козацтва та драматичні суперечності тієї епохи. Роман вирізняється глибоким аналізом історичних джерел, точністю деталей і психологічною переконливістю.

4 липня 1937 року Зінаїду Тулуб було заарештовано за сфабрикованим обвинуваченням у «контрреволюційній діяльності». Її засудили до 10 років таборів із конфіскацією майна. Письменниця пройшла через тюрми, табори Півночі, згодом — Колиму. Важка праця, холод і хвороби виснажили її здоров’я. Після відбуття терміну покарання Тулуб вислали до Казахстану, де вона працювала шкільною бібліотекаркою. У 1950 році відбувся новий вирок, і вона знову була заслана. Лише 1956 року справу Тулуб переглянули й закрили «за відсутністю складу злочину».

Після реабілітації письменниця повернулася до Києва. Попри підірване здоров’я, вона продовжувала працювати над новими творами. Саме в цей час народився роман «В степу безкраїм за Уралом», присвячений засланням Тараса Шевченка. Тема свободи, поневолення й духовної сили людини стала центральною у її пізній творчості.

Померла Зінаїда Тулуб 26 вересня 1964 року в Ірпінському будинку творчості. Похована на Байковому кладовищі.

Зінаїда Тулуб — одна з тих письменниць, чиє ім’я було несправедливо забуте через репресії, але повернулося до української культури у другій половині ХХ — на початку ХХІ століття. Її історичні романи поєднують наукову глибину з художньою майстерністю, а біографічні й документальні твори — щирість і чутливість до людської долі. Сьогодні її творчість знову стає частиною літературного канону, а «Людолови» повертаються в активне читання новим поколінням.