Левко Іванович Боровиковський — український поет, фольклорист, етнограф, один із утверджувачів жанру літературної балади в новій українській літературі.

Левко Іванович Боровиковський народився 22 лютого 1806 р. в селі Мелюшки Хорольського повіту на Полтавщині в родині козака. Початкову освіту здобув удома, навчався у Хорольському повітовому училищі та Полтавській гімназії.

У 1826 році вступив на етико-філологічний відділ Харківського університету. Тут зазнав впливу професора Петра Гулак-Артемовського, почав записувати народні пісні, легенди, працювати над словником української мови та писати власні твори.

Після закінчення університету (1830 р.) викладав у гімназіях Курська, Новочеркаська, згодом — у Полтаві. Працював учителем латини, географії, російської словесності, був інспектором гімназії. Останні роки життя провів у рідному селі Мелюшки. Помер 26 грудня 1889 року.

Починав писати російською мовою. Перший твір — поема «Пиръ Владиміра Великаго» — з’явився 1828 року в журналі «Вестник Европы».

Найбільшої слави поетові принесла балада «Маруся» — вільний переспів «Світлани» В. Жуковського. Твір став вагомим кроком у розвитку української романтичної поезії.

Боровиковський перекладав твори: Адама Міцкевича («Кримські сонети»), Олександра Пушкіна («Два ворони», «Зимовий вечір»).

1841 року Євген Гребінка видав у Петербурзі альманах «Ластівка», де поряд з творами Т. Шевченка, І. Котляревського, В. Забіли та інших поетів було вміщено й твори Л. Боровиковського — поезії «Волох», «Розставання», «Чорноморець», «Палій», «Вивідка», «Зимній вечір», одинадцять байок і примовок, понад сто прислів'їв і загадок. Поет підтримував дружні стосунки з Ізмаїлом Срезневським, який сприяв публікації його творів.

1852 року в Києві вийшла збірка «Байки й прибаютки». Байки Боровиковського відзначаються: стислим сюжетом, гумором і сатирою, афористичними кінцівками («Не все те золото, що блищить», «П’яному і море по коліна»). На основі народних прислів'їв та приповідок написано такі твори, як «Москаль і Мотря», «Свій дім — своя воля», «Йолоп Клим», «Жевжик», «Хома», «Учитель», «Злодій», «Потакач» та інші. Його байкарська творчість вплинула на розвиток жанру в українській літературі.

Левко Боровиковський утвердив в українській літературі жанр романтичної балади, довівши, що українська мова придатна для глибоких ліричних і драматичних переживань. Його творчість стала важливим етапом становлення нової української літератури та вплинула на наступні покоління митців.

Ім’ям Левка Боровиковського названо вулиці у Львові, Луцьку, Хоролі, Дніпрі та Харкові. 

Левко Боровиковський — один із фундаторів українського романтизму, майстер балади й байки, дослідник народної творчості.