Леся Українка — українська поетеса, драматургиня, перекладачка та культурна діячка, одна з найвизначніших постатей українського модернізму. Її творчість поєднує глибоку філософську рефлексію, інтелектуалізм і патріотизм, а її постать стала символом духовної незламності українського народу.

Леся Українка народилася 25 лютого 1871 року в місті Новоград-Волинський. Її мати — письменниця Олена Пчілка, батько — Петро Косач, юрист і просвітник. У родині панувала атмосфера любові до українського слова, культури й освіти, що й сформувало світогляд майбутньої поетеси. У дитинстві Леся тяжко захворіла на туберкульоз кісток. Хвороба супроводжувала її все життя, однак не зламала сили духу. Через недугу вона не відвідувала школу, здобуваючи освіту вдома. Леся Українка досконало володіла кількома іноземними мовами, захоплювалася історією, філософією, фольклором.

Писати почала з ранніх літ. Уже перші поетичні твори засвідчили її оригінальний талант і глибину думки. Серед найвідоміших збірок — «На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки».

У другій половині 1890-х років Леся Українка активно звернулася до драматургії. Серед найвідоміших творів цього жанру — «Блакитна троянда», «Одержима», «На руїнах», «В катакомбах», «Бояриня». Вершиною драматичної творчості стала драма-феєрія «Лісова пісня» — поетичний твір про гармонію людини і природи, свободу почуттів та вірність мрії.

Помітне місце у спадщині письменниці посідає й художня проза. Ранні оповідання із сільського життя — «Святий вечір», «Весняні співи» — тісно пов’язані з народнопісенною традицією. У казковому жанрі вона створила твори «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Метелик». Глибоким психологізмом і драматизмом позначені повісті «Жаль» і «Приязнь».

Протягом усього життя Леся Українка захоплювалася українським фольклором. Вона знала сотні народних пісень, записувала й досліджувала їх. Першу фольклористичну працю «Купала на Волині» було надруковано 1891 року. Під час перебування в Карпатах поетеса записувала гуцульські мелодії, а 1903 року видала збірник «Дитячі гри, пісні, казки». 

Леся Українка також стала ініціаторкою збирання та видання українського героїчного епосу. У 1908 році вона записала на фонографі думи у виконанні кобзаря Гната Гончаренка. Відомий композитор Микола Лисенко здійснив записи веснянок і обжинкових пісень з її голосу. Значна частина зібраних матеріалів увійшла до збірки «Народні мелодії.

Леся Українка активно брала участь у громадському житті, підтримувала національний рух, перекладала світову класику українською мовою, утверджуючи її як мову високої культури. Її творчість сповнена мотивів боротьби, гідності, духовної сили та віри в майбутнє. У 1888 році разом з братом Михайлом стала співорганізатором літературного гуртка української молоді «Плеяда». Серед членів гуртка були Людмила Старицька, Володимир Самійленко, Іван Стешенко, Агатангел Кримський, Максим Славінський, Олександр Черняхівський та інші.

Леся Українка разом з Оленою Пчілкою, Наталею Кобринською, Ольгою Кобилянською та іншими письменницями мала величезний вплив на розвиток феміністичної течії в українській літературі. Померла поетеса 1 серпня 1913 року в місті Сурамі (Грузія).

Леся Українка стала символом мужності й інтелектуальної незалежності. Її слово й сьогодні звучить актуально, надихаючи нові покоління читачів на любов до України, свободи й правди.