Любомир Дмитрович Дмитерко — український письменник, поет і драматург, кіносценарист. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка. Один з трьох членів літературної групи «Західна Україна», які не потрапили до радянського ГУЛАГу.

Любомир Дмитрович Дмитерко народився 18 березня 1911 р. у місті Винники поблизу Львова. Навчався у Кам’янець-Подільському інституті народної освіти, а також на сценарних курсах при Київському кіноінституті. Уже на початку 1930-х років заявив про себе як поет і прозаїк: вийшли його перші збірки «Іду!» (1930 р.), «Товтри» (1931 р.) та книга оповідань «Вітер зі Сходу» (1930 р.), які зазнали критики за «ідеологічну невитриманість».

У 1933 році Дмитерка було заарештовано у справі Української військової організації, однак невдовзі звільнено. У роки Другої світової війни він працював військовим кореспондентом. Після війни обіймав керівні посади в літературному середовищі, зокрема на початку 1950-х років як один із керівників Спілки письменників України брав участь в офіційних ідеологічних кампаніях.

З 1962 року очолював журнал «Вітчизна», де, попри загальну ідеологічну спрямованість часу, були опубліковані знакові твори української літератури.

Творча спадщина Дмитерка охоплює поезію, прозу, драматургію та кіносценарії. Серед поетичних збірок — «Проліски» (1954 р.), «В обіймах сонця» (1958 р.), «Земля моя» (1960 р.), «Київські кручі» (1962 р.), «Муза в шинелі» (1967 р.), «Причетність» (1975 р.), «Крутий поріг» (1983 р.). Його поезія має декларативний характер, оспівує героїзм народу, працю, мир і дружбу між народами.

Як драматург створив п’єси «Генерал Ватутін» (1947 р.), «Навіки разом» (1950 р.), «Дівоча доля» (1960 р.), «Вогневі рубежі» (1984 р.), які ставилися в театрах України. У прозових творах — романах «Розлука» (1957 р.), «Крізь дні і ночі» (1969 р.), «Останні кілометри» (1972 р.), трилогії «Міст через прірву» (1962–1966 рр.), повісті «Кроки на шляху» (1967 р.) — письменник відтворював події Друга світова війна та проблеми становлення молодого покоління.

Працював також у кіно: за його сценаріями створено фільми «Роки молодії» (1942 р.), «Полум’я гніву» (1955 р.) та «Олекса Довбуш» (1959 р.). Його твори перекладено багатьма мовами світу.

Постать Любомира Дмитерка є показовою для української літератури ХХ століття — його творчий доробок відображає як ідеологічні реалії епохи, так і прагнення митця осмислити складні історичні процеси та роль людини в них.