Генріх Манн — німецький письменник, есеїст і драматург, один із найяскравіших представників німецької літератури першої половини ХХ століття.

Генріх Манн народився  27 березня 1871 р. у заможній купецькій родині. Його батько був сенатором Любека, що значно вплинуло на світогляд майбутнього письменника. У сім’ї, окрім Генріха, зростали ще четверо дітей, серед яких — відомий письменник Томас Манн.

Освіту здобув у гімназії «Катарінеум» у Любеку, яку закінчив 1889 року. Після цього працював у книжковій торгівлі в Дрездені, а згодом переїхав до Берліна, де працював у видавництві та навчався в університеті. Часто відвідував Мюнхен, де мешкала його родина після смерті батька.

У період Ваймарської республіки Генріх Манн був активним діячем культурного життя: з 1926 року — академік Прусської академії мистецтв, а з 1931 року — її очільник у літературному відділенні.

Після приходу до влади Адольфа Гітлера у 1933 році письменника позбавили німецького громадянства. Він змушений був емігрувати: спочатку до Праги, потім до Франції. Пізніше, рятуючись від нацистського режиму, перебрався до США.

З 1940 року Генріх Манн жив у Лос-Анджелесі. Помер у Санта-Моніці 11 березня 1950 року.

З 1953 року Берлінська академія мистецтв щорічно присуджує премію його імені.

Творчість Генріха Манна відзначається гострою соціальною критикою, сатирою на буржуазне суспільство та викриттям авторитаризму.

Найвідоміші твори:

• «Вірнопідданий» (1914 р., опубліковано 1918 р.) — сатиричний роман про підданство й конформізм у кайзерівській Німеччині.
• «Вчитель Гнус, або Кінець одного тирана» (1905 р.) — критика деспотизму та моралізаторства.
• «Богині або Три романи герцогині Ассі» (1903 р.) — цикл із трьох романів
• «Молоді літа короля Генріха IV» (1935 р.).
• «Літа зрілості короля Генріха IV» (1938 р.).

Генріх Манн був одним із перших німецьких письменників, хто відкрито виступив проти мілітаризму та авторитаризму. Його твори стали важливим внеском у розвиток європейської демократичної думки та літератури ХХ століття.