Марія Степанівна Вольвач — українська письменниця, поетеса та громадсько-культурна діячка.

Марія Вольвач народилася 29 березня 1841 р.в родині сільського писаря з козацького роду. Рано втратила батька, а сімейне майно було розтрачено братами, тому дівчина змушена була самостійно заробляти на життя.

У 14 років поїхала до Харкова, а згодом опинилася в Петербурзі, де працювала служницею. Повернувшись додому, знову вирушила до Харкова, де навчилася кравецького ремесла, яке стало її основним джерелом заробітку. Не маючи змоги здобути освіту, вона самотужки навчалася грамоті, багато читала і поступово почала складати вірші. Важливу роль у її становленні як письменниці відіграв історик Дмитро Багалій, який допоміг їй опанувати письмо.

Упродовж життя Марія Вольвач активно спілкувалася з діячами української культури, зокрема з Іваном Франком, Борисом Грінченком, Миколою Сумцовим. Вона також збирала народні пісні, вела просвітницьку діяльність серед селян і брала участь у громадському житті.

Літературну діяльність розпочала у 1870-х роках. Писала поезії, оповідання, п’єси, а також займалася фольклорними записами.

Перші твори були надруковані у 1892 році в альманасі «Складка». Згодом вийшли окремі видання: «Казка про таємні слова» (1893 р.), «Пісні і розмови Валківської селянки Марусі Вольвачівни» (1896 р.).

Для її творчості характерні: тісний зв’язок із народною пісенною традицією, використання фольклорних образів і мотивів, увага до життя селян, їхніх почуттів і переживань. Особливе місце посідають драматичні твори про складну жіночу долю та нещасливе кохання: «Охайнулась, та пізно», «На великім шляху», «Є каяття, та нема вороття»

Наприкінці ХІХ століття Марія Вольвач активно працювала серед селян: читала їм свої твори, записувала народну творчість, організувала таємний гурток у рідному селі. Члени цього гуртка брали участь у селянському повстанні 1902 року. Її фольклорні записи та рукописи мають значну історико-етнографічну цінність.

Точна дата смерті письменниці невідома. За припущеннями дослідників, вона померла між 1905 і 1910 роками. Місце поховання також не встановлено. Значна частина її творів довгий час залишалася неопублікованою. Лише у 2007 році було видано найповніше зібрання її спадщини — «Кажи жінці правду, та не всю», упорядковане Іваном Лисенком.

Марія Вольвач — яскрава представниця народної інтелігенції, яка, не маючи формальної освіти, змогла реалізувати себе в літературі. Її творчість є важливим джерелом для вивчення українського фольклору, побуту та духовного життя селян ХІХ століття і становить цінну частину української культурної спадщини.