Зигмунд Фрейд — австрійський невролог, психіатр і психолог, засновник психоаналізу.

Зигмунд Фрейд народився 6 травня 1856 року у місті Фрайберг (Чехія) в єврейській родині. У 1860 році через фінансові труднощі сім’я переїхала до Відня. У дев’ятирічному віці Фрейд вступив до гімназії, де навчався дуже успішно і закінчив її з відзнакою у 17 років. Після школи він мріяв про військову або політичну кар’єру, однак через антисемітські настрої та матеріальні труднощі був змушений відмовитися від цих планів.

У 1873 році вступив на медичний факультет Віденського університету. У 1876–1882 роках працював у лабораторії Ернста Брюкке, де досліджував гістологію нервових клітин. У 1881 році отримав ступінь доктора медицини.

Ще під час навчання, у 1876 році, під керівництвом Карла Клауса, досліджував статеву систему вугрів — це була його перша наукова робота. У 1884 році запропонував метод фарбування нервових шляхів хлоридом золота, який згодом визнали недосконалим. У 1882 році розпочав медичну практику. Працював у головній лікарні Відня та займався дослідженнями мозку. Важливий вплив на його наукову діяльність мали Йозеф Брейер і Жан-Мартен Шарко.

У 1886 році Фрейд одружився з Мартою Бернейс. У подружжя народилося шестеро дітей.

У 1891 році опублікував працю «Про афазії», де критикував поширену теорію локалізації функцій мозку та запропонував новий підхід до розуміння психіки. У роботах «Захисні неврози» (1894 р.) і «Дослідження істерії» (1895 р., разом із Брейером) обґрунтував зв’язок між психічними процесами та фізичними симптомами.

На початку XX століття з’являються його найвідоміші праці:

• «Тлумачення сновидінь» (1900 р.).
• «Психопатологія повсякденного життя» (1901 р.).
• «Тотем і табу» (1913 р.).
• «По той бік принципу задоволення» (1920 р.).
• «Я і Воно» (1923 р.).

У 1923 році у Фрейда діагностували рак піднебіння. Він переніс понад 30 операцій, але продовжував працювати. У 1930 році став лауреатом премії Гете. 23 вересня 1939 року він помер у віці 83 років.

Фрейд зробив величезний внесок у розвиток психології та медицини, ставши засновником теорії психоаналізу. Він одним із перших звернув увагу на роль несвідомого у поведінці людини, доводячи, що багато наших думок, бажань і вчинків формуються поза свідомістю. Учений розробив нові підходи до лікування психічних розладів — зокрема метод «розмовної терапії», коли пацієнт через бесіду аналізує свої переживання. Його ідеї допомогли краще зрозуміти природу снів, емоцій, внутрішніх конфліктів і дитячого розвитку. Фрейд також вплинув не лише на психологію, а й на філософію, літературу, мистецтво та культуру загалом. Його праці змінили уявлення про людину, її психіку та мотивацію поведінки.