Володимир Олексійович Підпалий — український поет-шістдесятник, перекладач і представник «тихої лірики».

Підпалий Володимир Олексійович  народився 9 травня 1936 р. в селі Лазірки, навчався у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, працював редактором у київських видавництвах. Дебютував 1958 р. добірками віршів у газетах «Молодь України» та «Зміна».

Його поезія поєднувала інтимність, філософську зосередженість і глибоке відчуття природи та історичної пам’яті. Основні мотиви творчості: любов до рідної землі й матері; пейзажна та інтимна лірика; духовний образ Григорій Сковорода; осмислення національної культури та історії.

Підпалий належав до покоління українських шістдесятників, але його стиль вирізнявся не публіцистичною гостротою, а медитативністю, внутрішньою тишею та гармонією людини з природою. Саме тому його творчість часто визначають як «тиху лірику».

Серед найвідоміших збірок:

• Зелена гілка (1963 р.).
• Повесіння (1964 р.).
• Тридцяте літо (1967 р.).
• Вишневий світ (1970 р.).
• Сковородинські думи (2002 р.).

Також він писав для дітей і перекладав твори з багатьох мов — зокрема грузинської, вірменської, білоруської та німецької.

У 2008 році поета посмертно відзначено премією імені Григорія Сковороди.

Володимир Олексійович Підпалий — один із представників української «тихої лірики». У своїх творах він оспівував любов до рідної землі, природи та людини. Поезія Підпалого вирізняється глибокими філософськими роздумами й душевністю. Його творчість збагатила українську літературу другої половини ХХ століття.