Василь Стефаник — видатний український письменник-новеліст, громадський діяч і політик, майстер психологічної прози та один із найяскравіших представників експресіонізму в українській літературі.

Василь Стефаник народився 14 травня 1871 р. у селі Русів в заможній селянській родині. Навчався у Русові, Снятині та Коломиї, а пізніше — у гімназії міста Дрогобич, де познайомився з Іваном Франко та долучився до громадського життя.

У 1892 році Стефаник вступив на медичний факультет Краківського університету, однак більше захопився літературою та діяльністю українських і польських культурних гуртків. Він зблизився з представниками товариства «Молода Польща», почав писати новели й активно підтримував Русько-українську радикальну партію. У 1895 році за участь у політичній діяльності був заарештований і деякий час перебував у в’язниці.

Наприкінці XIX століття Стефаник заявив про себе як талановитий новеліст. У 1899 році вийшла його перша збірка — «Синя книжечка», яка принесла письменникові загальне визнання. У творах збірки автор правдиво змалював тяжке життя селян, їхню бідність, безнадію та душевні страждання. Високо оцінили творчість Стефаника Леся Українка, Михайло Коцюбинський та інші українські митці.

У 1900 році побачила світ друга збірка — «Камінний хрест», яка стала однією з найвідоміших у його творчості. Центральна новела розповідає про трагедію еміграції українських селян. Наступна збірка — «Дорога» (1901 р.) — містила новели «Новина», «Катруся» та інші твори про людський біль, голод і втрату. У 1905 році письменник видав збірку «Моє слово», яка завершила перший період його творчості.

У 1908–1918 роках Стефаник був депутатом австрійського парламенту, де виступав на захист прав українців та підтримував прагнення народів до свободи. Під час революційних подій він підтримав створення Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. У 1919 році очолював делегацію ЗУНР під час проголошення Акта Злуки українських земель.

Після тривалої перерви письменник повернувся до літературної діяльності. У 1926 році вийшла збірка «Земля», у якій автор описав трагедії Першої світової війни, страждання селян та національні переживання українців. До цього періоду належать також новели «Марія», «Сини», «Дитяча пригода» та інші.

Творчість Василя Стефаника відзначається лаконічністю, сильним психологізмом та емоційною напруженістю. Основними темами його новел стали життя селянства, бідність, еміграція, війна та людська трагедія. Новели «Камінний хрест» і «Новина» увійшли до шкільної програми української літератури та стали класикою української прози.

У 1933 році Стефаник відмовився від радянської пенсії на знак протесту проти Голодомору та переслідування української інтелігенції. Останні роки життя тяжко хворів. Помер 7 грудня 1936 року та був похований у рідному селі Русів. Його ім’я сьогодні носять музеї, бібліотеки та навчальні заклади України.