Давид Демидович Копиця — український письменник, літературознавець, сценарист, редактор, державний і громадський діяч. Був членом Спілки письменників України, депутатом Верховної Ради УРСР III скликання, обіймав керівні посади у сфері культури та літератури.

Давид Демидович Копиця народився 7 липня 1906 року в селі Слободі (тепер Вінницької області) в бідній селянській родині. З дитинства працював на сільськогосподарських роботах, був пастухом, а згодом навчався на Вищих педагогічних курсах у Вінниці та в Кам'янець-Подільському інституті народної освіти. У 1930 році закінчив Харківський педагогічний інститут професійної освіти, після чого продовжив наукову підготовку в аспірантурі Харківського науково-дослідного інституту імені Тараса Шевченка.

Упродовж 1930-х років Давид Копиця працював викладачем української мови та літератури, доцентом Одеського державного університету, а також обіймав керівні посади в українській кінематографії. Він був редактором Всеукраїнського фотокіноуправління, працював на Одеській та Київській кінофабриках, очолював художні й сценарні підрозділи, а також був деканом художнього факультету Київського інституту кінематографії.

З 1938 року його діяльність була пов'язана з Інститутом української літератури імені Тараса Шевченка Академії наук УРСР, де він працював старшим науковим співробітником, ученим секретарем і заступником директора з наукової роботи. Брав участь у підготовці ювілейного видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. Учасник німецько-радянської війни.

Після війни повернувся до наукової діяльності, а також працював у центральних партійних органах. У 1946–1948 роках був редактором журналу «Вітчизна», а згодом очолював Комітет у справах мистецтв при Раді Міністрів Української РСР. У 1955–1956 роках керував Київською кіностудією художніх фільмів. Його діяльність на цій посаді отримувала неоднозначні оцінки сучасників, зокрема критичні зауваження висловлював український кінорежисер Олександр Довженко.

Як літературознавець Давид Копиця досліджував творчість Тараса Шевченка та Івана Франка, публікував праці, присвячені українській літературі XX століття. Він також став автором сценаріїв документальних фільмів «Максим Рильський» (1961 р.) та «Розповіді про Шевченка» (1963 р.), а також художніх стрічок «Коні не винні» (1956 р.) і «Пе-коптьор!» (1957 р.).

Помер Давид Копиця 15 грудня 1965 року в Києві. У 1971 році на будинку, де він проживав упродовж останніх років життя, було відкрито меморіальну дошку, що увічнила пам'ять про письменника, літературознавця та діяча української культури.

Біографія Давида Копиці є прикладом поєднання наукової, літературної, військової та адміністративної діяльності. Його життя відображає складні історичні процеси, що відбувалися в Україні у першій половині ХХ століття, а творчий доробок залишається частиною історії українського літературознавства й кіномистецтва.