Володимир Іванович Висоцький  — український радіофізик, доктор фізико-математичних наук, професор. Заслужений діяч науки і техніки України.

У 1969 році закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка, з яким пов'язав усе своє наукове й педагогічне життя. Працював старшим науковим співробітником, доцентом, професором, а з 2006 року очолює кафедру математики та теоретичної радіофізики.

Володимир Висоцький активно представляв українську науку на міжнародному рівні, виступаючи з лекціями в університетах і наукових установах США, Японії, Італії, Франції, Південної Кореї, Індії, Китаю, Сінгапуру та інших країн. Був членом організаційних комітетів численних міжнародних наукових конференцій.

У 1992 році став співзасновником Українського фізичного товариства, а впродовж 1992–1996 років був співголовою його Київського міського відділення. Протягом п'яти років обіймав посаду вченого секретаря секції «Приладобудування та радіоелектроніка» Комітету з Державних премій України, входив до складу редакційних колегій наукових журналів і спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій. Є членом низки міжнародних наукових товариств, зокрема співзасновником і постійним членом Society of Condensed Matter Nuclear Science.

За вагомий внесок у розвиток науки нагороджений медаллю «В пам'ять 1500-річчя Києва» (1982 р.), Подякою Президента України (2009 р.), а також удостоєний премії імені Тараса Шевченка Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2011 р.) за підручник «Квантова механіка та її використання в прикладній фізиці». У 2012 році став лауреатом премії імені Д. О. Городецького за популяризацію наукових знань. На міжнародних салонах інновацій Moscow International Salon of Innovation and Investments у 2009 та 2010 роках його наукові розробки були відзначені відповідно срібною та золотою медалями.

Володимир Висоцький є автором понад 500 наукових праць, серед яких близько 300 статей, 7 монографій і 2 підручники, що охоплюють питання квантової механіки, радіофізики, ядерної фізики та біофізики. Основні наукові дослідження Володимира Висоцького присвячені генераторним системам когерентного рентгенівського та гамма-випромінювання, нелінійним процесам у біологічних системах, а також впливу іонізуючого випромінювання на живі організми. Учений створив теорію керованого спонтанного розпаду радіоактивних ядер і провів перші у світі експерименти з контрольованої (загальмованої) гамма-радіоактивності. Також він розробив теорію радіаційної стабільності молекул ДНК, що пояснює механізми їхнього захисту від пошкоджень під дією різних видів іонізуючого випромінювання та вільних радикалів.

Праці Володимира Висоцького зробили вагомий внесок у розвиток сучасної теоретичної радіофізики, ядерної фізики та біофізики, а його наукові результати мають важливе значення для фундаментальних досліджень і практичного застосування в медицині та радіаційній безпеці.