Трохим Аврамович Зіньківський — український письменник, фольклорист, публіцист і перекладач.

Трохим Аврамович Зіньківський народився в робітничій родині в Бердянську. Навчався в міському училищі, згодом — у Феодосійському учительському інституті, однак через хворобу очей змушений був залишити навчання. Працював у Харкові, а пізніше здобув військову та юридичну освіту. 1890 року закінчив Військово-юридичну академію в Петербурзі. Останні роки життя служив у Київському окружному військовому суді. Помер від тяжкої хвороби у рідному Бердянську.

Творчий шлях Зіньківського був надзвичайно коротким, проте різнобічним. Він працював у жанрах оповідання, нарису, байки, публіцистичної та літературно-критичної статті, займався фольклористикою й перекладом.

Одним із найвідоміших його творів є автобіографічне оповідання «Сидір Макарович Притика», у якому письменник звернувся до реалій тогочасного життя. Оповідання увійшло до збірки «Малюнки справжнього життя», виданої 1889 року під псевдонімом Т. Певний. До збірки також увійшов твір «На вулиці».

Серед інших художніх творів Зіньківського — «Моншер-козаче», присвячене офіцерському життю, «Сон», «Кудою йти?», «Історична казка». Особливо вирізняється «Моншер-козаче», написане в останні роки життя письменника, коли, попри тяжку хворобу, він продовжував літературну працю.

Важливою частиною творчості Зіньківського була фольклористична та мовознавча робота. Він збирав український фольклор, цікавився народними піснями, казками й легендами, працював над матеріалами для граматики української мови та історії української літератури. Письменник відстоював думку про давність української літературної традиції, не обмежуючи її початками з Івана Котляревського.

Зіньківський активно займався перекладами. Українською мовою перекладав байки Езопа, твори Плутарха, Вергілія, Мольєра, а також праці з історії та літератури. Його перекладацька діяльність була частиною ширшої культурної роботи, спрямованої на розвиток української мови та літератури. Як публіцист і літературний критик, Зіньківський порушував питання розвитку української мови, літератури, національної культури та історичної пам'яті. Він збирав матеріали для задуманої історії української літератури, працював над «Історією штунди», українською енциклопедією та дослідженням карного права.

За життя письменник не встиг повністю реалізувати свої творчі задуми. Уже після його смерті Борис Грінченко видав «Писання» Трохима Зіньківського у двох книгах (1893–1896 рр.), завдяки чому значна частина його спадщини стала доступною читачам.

Попри коротке життя, Трохим Зіньківський залишив після себе різноманітну спадщину — художню прозу, публіцистику, фольклористичні та мовознавчі праці, переклади й літературну критику. Його творчість є цінною сторінкою української літератури кінця ХІХ століття.