Микола Львович Нагнибіда — український поет і перекладач.

Нагнибіда Микола Львович народився 20 вересня 1911 р. в селі Попівці Запорізької області. Працював на заводах і будівництві ДніпроГЕСу, де розпочав літературну діяльність. Під час Другої світової війни був журналістом фронтових газет. Після війни жив і працював у Києві.

Перші поетичні збірки Нагнибіди — «Дніпровська весна», «Зерна» та «Дніпроград». Загалом до 1984 року побачила світ понад двадцять його книжок — збірок поезій, поем і балад. Серед відомих видань — «Поезії», «Вибрані твори», «Вибране», «Дзвони Хатині», «Твори».

Особливе місце у творчій спадщині Миколи Нагнибіди посідає перекладацька діяльність. Він був одним із найплідніших українських перекладачів білоруської поезії, зокрема творів Янки Купали. Також перекладав зі словацької мови, зокрема твори Людовита Штура.

 За літературну діяльність Нагнибіда був відзначений Державною премією УРСР імені Тараса Шевченка (1970 р.) за цикл віршів «Риси рідного обличчя».

Микола Нагнибіда любив подорожувати. Він побував у багатьох країнах, мав друзів у різних куточках світу. Мандрівки дарували письменникові нові теми, образи та яскраві враження, які згодом знаходили відображення у його творчості.

Помер Микола Нагнибіда 16 вересня 1985 року в Києві.

На батьківщині поета діє літературно-краєзнавчий музей його імені. Тут зібрано матеріали з історії села та творчого шляху Миколи Нагнибіди. В окремій експозиції представлені меблі з його київської квартири, особисті речі, одяг, книги з власної бібліотеки та видання творів — від перших збірок до посмертних.