Василь Іванович Сокіл — український письменник, журналіст, педагог, драматург, лібретист, редактор.

Василь Іванович Сокіл народився 5 березня 1905 року в селі Гусарка Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині Запорізька область)  в сім'ї сільських учителів Івана Васильовича Сокола та Євдокії Григорівни Панченко. Батько був відомим педагогом і громадським діячем, знайомим з Дмитром Яворницьким, що прищепив дітям високу національну свідомість. Окрім Василя, в сім'ї було ще четверо дітей, серед яких сестра Марія Сокіл-Рудницька — відома оперна співачка.

У 1914 році Василь переїхав до Катеринослава (нині Дніпро), де навчався в приватній гімназії, а згодом у другій класичній гімназії. Під час національних визвольних змагань став членом Української юнацької спілки та працював у газеті «Український пролетар». Після короткого навчання в гірничому інституті обрав журналістику, співпрацював з газетою «Зірка», де публікував фейлетони та гуморески під псевдонімом Андрій Шпичка.

У 1932 році закінчив Харківський університет. Працював у редакціях газет і журналів, займався педагогічною діяльністю. Під час Другої світової війни був евакуйований до Казахстану, де продовжував літературну та педагогічну роботу. У 1986 році емігрував до Австралії, оселився в Сіднеї. Там активно долучився до українського культурного життя, заснував українську школу, редагував газету «Вільна думка».

Василь Сокіл є автором численних оповідань, нарисів, п'єс та лібрето. Серед його відомих творів — книга спогадів «Здалека до близького», видана 1987 року в Едмонтоні (Канада), яка описує його життєвий шлях та події в Україні першої половини ХХ століття.

Автор збірки гумористичних і сатиричних творів «Всерйоз і жартома» (1967 р.), «Сміюсь аж плачу» (1990 р.); музичних комедій «Марія» (1947 р.), «Червона калина» (1954 р.), «За синім морем» (1956 р.); спогадів «Здалека до близького» (1987 р.); повістей «Надри» (1932 р.), «Потоки сил» (1937 р.), «Така довга ніч» (1984 р.), «Вікна виходять на захід»; лібретто опер «Павло Корчагін» (1962 р.), «Комуніст» (1967 р.); перекладів, статей.

Василеві Соколу належать кілька п'єс, які йшли в театрах України, він здійснив понад двадцять перекладів з російської музичних комедій і класичних оперет — зокрема, таких, як «Сільва», «Бал у Савої», «Мартин-рудокоп», «Підв'язка Борджіа», а з радянських — «Роза вітрів», «Вогники», «Дочка фельдмаршала», «Солов'їний сад»…

1985 році в Нью-Йорку вийшла його книжка «Така довга ніч». Його книги «Вікна виходять на захід» та «Така довга ніч» були перекладені англійською та російською мовами, перша з них удостоєна першої нагороди Літературним Фондом імені Івана Франка. В останні двадцять років життя на Заході Василь Сокіл працював з подвоєною енергією. Він відредагував три томи «Щоденника» Володимира Винниченка та книжку Валер'яна Ревуцького «Нескорені березільці» (1985 р., видавництво «Слово»).

1998 року у Харкові у видавництві «Майдан» В. Сокіл видав збірку вибраних драматичних творів та кількох оповідань «Комедії і драми в житті і на сцені».

У 2001 році видав у Харкові другий том спогадів і роздумів «Дивний світ пізнавання».

Його творчість відзначається глибоким патріотизмом, любов'ю до української культури та прагненням зберегти національну ідентичність в умовах еміграції.

Василь Сокіл помер 2 жовтня 2001 року в Сіднеї,  залишивши по собі значний внесок у розвиток української літератури та культури.