Тарас Григорович Шевченко — український поет, прозаїк, мислитель, живописець, гравер, етнограф, громадський діяч. Національний герой і символ України. Діяч українського національного руху, член Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860 р.).

Літературна спадщина Шевченка вважається основою сучасної української літератури та значною мірою української літературної мови.

Тарас Григорович Шевченко  народився 9 березня 1814 року в селі Моринці (нині Черкаська область, Україна) в кріпацькій сім’ї. Рано осиротів, працював у пана, з дитинства мав хист до малювання. У 1838 році друзі викупили його на волю за 2500 карбованців.

Навчався в Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. У 1840 році видав першу збірку «Кобзар», що стала символом української поезії. У своїх творах засуджував кріпацтво, соціальну несправедливість, виступав за свободу України.

У 1847 році за участь у Кирило-Мефодіївському братстві його заарештували і заслали в Казахстан на 10 років. Забороняли писати й малювати, проте він таємно продовжував творчість.

 У 1857 році звільнений, повернувся до Петербурга, але через підірване засланням здоров’я помер 10 березня 1861 року.

Шевченко став символом боротьби за волю України.  Його поезія залишається актуальною і сьогодні. Його творчість перекладена багатьма мовами світу.

Поетична спадщина Кобзаря налічує понад 240 творів, а живописна – близько 1200 робіт (олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків).У світовій літературі ім’я Тараса Шевченка стоїть в одному ряду з іменами таких видатних поетів, як Джорд Байрон, Вольфганг Гете, Діонісій Соломос. Найвідоміший твір Великого Поета – збірка українських поезій «Кобзар».

 Важко переоцінити значення творчості Тараса Шевченка для української літератури. Цей національний поет глибоко розкрив душевне багатство українського народу, осмислив минуле, сучасне й майбутнє України.

 Творчість Шевченка стала духовною основою формування сучасної української нації, тому що для українців всіх наступних поколінь Великий Кобзар став могутнім джерелом національної свідомості, символом України.

Академік Іван Дзюба писав про нього:

«Великий подвиг Тараса Шевченка полягає передусім у тому, що він, відродивши поняття про свій народ — повернувши цьому Поняттю його споконвічну гідність, — водночас підніс до загальнолюдського рівня і відроджувану літературу цього народу. Власне, це був колективний подвиг, колективна праця цілої когорти інтелігенції, яка національно пробуджувалася..., але саме геній Тараса Шевченка осяяв цей подвиг і цей труд незвичайно яскравим і чарівним світлом».

І. Я. Франко (1856-1916), український письменник:

«Він був селянський син і став князем в царстві духа. Він був кріпак і став великою силою в громаді людських культур. Він був простак і відкрив професорам і вченим новіші і свобідніші степені. Він терпів десять літ від російської воєнщини, а зробив більше для свободи Росії, ніж десять побідних армій. Доля переслідувала його ціле життя, та не покрила іржею золота його душі, не обернула його любові до людства в ненависть, ані його віри – в розпуку. Доля не щадила йому страждань, але не стримала його радості, що била здоровим джерелом життя. Та найкращий, найцінніший дар доля дала йому ах по смерті – невмирущу славу і вічну нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець».

П.А. Грабовський (1864-1902), український поет, публіцист:

«Невмирущий дух поета, як і раніше, витає над рідною Україною, невмовкаюче роздається його віще слово і сіє на народній ниві живе насіння оновлення».

М. І.Костомаров (1817- 1885), український історик:

«Шевченко як поет — це був сам народ, що продовжував свою поетичну творчість. Шевченкова пісня була сама по собі народною піснею, яку міг заспівати тепер увесь народ, яка повинна була вилитись з народної душі відповідно до стану сучасної народної історії».

А. Р. Церетелі (1840-1915), грузинський поет:

«Любіть свою Батьківщину і рідну мову так, як любив покійний Тарас Шевченко. Для його пам’яті це буде найкращою нагородою і нерукотворним пам’ятником», «Я вперше зрозумів з його слів, як треба любити Батьківщину і свій народ».

Владислав Оркан (1875 -1930), польський письменник:

«Поет великий, багатосторонній – від широкого історичного пафосу до найінтимнішої лірики. Його балади, безперечно, найкращі, найправдивіші з тих, які на той час писалися в Європі».

Назим Хікмет (1902 -1963), турецький поет, прозаїк:

«Є поети одного міста, одного села, одного народу. Але є поети всіх міст, всіх сіл, всіх народів. Шевченко – саме такий поет».

Остап Вишня (1889-1956), український письменник:

«Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю!».

Мар`ян Якубєць (1910-1998), польський літературознавець:

«Він був найбільш народним поетом з усіх великих поетів світу. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника в світовій літературі».

О. Т.Гончар (1918-1995), український письменник:

«Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя. Шевченко – це той, хто живе в кожному з нас. Він – як сама душа нашого народу, правдива і щира…Поезія його розлита повсюдно, вона в наших краєвидах і внаших піснях,у глибинних, найзаповітніших помислах кожного, чий дух здатен pозвиватись».

Є.О. Сверстюк (1928 -2014), український письменник:

« …насправді власне Шевченко - то є той вічний дух України, який був і в часи Княжої Русі, який був у всіх серцях і кобзарях, який є зараз, і який буде. А Шевченко все ж таки поет над плином вічності. Шевченко для мене є передусім проповідником слова істини, і християнським проповідником. І це відчувається у кожному вірші, у кожному слові».

Ліндон Джонсон (1908 -1973), 36-й президент США:

«Шевченко цілком заслуговує на почесті, якими оточується. Він був більше, ніж українець — він був державним мужем і громадянином світу. Він був більше, ніж поет — він був хоробрим войовником за права і волю людей».

Джон Ф. Кеннеді (1917- 1963), 35-й президент США:

«Я радий, що можу додати свій голос до тих,, що вшановують великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий вклад у культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини».

 Твори Великого Кобзаря перекладені багатьма мовами народів світу. «Кобзар» знайшов свого читача не лише в більшості країн Європи, але й далеко за її межами — в США, Канаді, Індії, Китаї, Японії, у багатьох інших країнах світу.