Олександр Федосійович Зайвий — український поет.

Олександр Зайвий народився 1 листопада 1935 р. у селі Могилів Царичанського району на Дніпропетровщині. З дитячих літ працював у колгоспі. Після закінчення Дніпродзержинського фабрично-заводського училища працював муляром, вантажником, кочегаром.

Перші вірші почав писати ще у шкільні роки. У 1962 році вийшла його дебютна збірка «Молодик», яка засвідчила появу в українській літературі неповторного лірика. Літературознавець Савченко писав: «Його поезія була несподівана, іноді трохи “не причесана”, але завжди незвичайна».

Згодом поет виробив власний, самобутній поетичний стиль — образний, мелодійний, з глибокою любов’ю до рідної землі. Особливе місце у його творчості займають вірші, присвячені рідному Приоріллю. Могилів і гора Калитва стали для нього невичерпним джерелом натхнення.

Його пейзажна та громадянська лірика охоплює широкий тематичний діапазон — від замальовок природи («В Орелі зорі срібло топлять», «Тиша вільшана») до творів про працю та народне мистецтво («Дядько Михайло», «Пата»), а також екологічні мотиви («Пісня про хімію», «Морська балада»).

Дослідниця Наталка Нікуліна зазначала: «Якби Олександр Зайвий оспівав у віршах тільки свою приорільську сапу, то й тоді ім’я його закарбувалося б на скрижалях поезії».

Важливе місце у творчості поета посідає тема Другої світової війни. У циклі віршів «Небо», «Обікрадене дитинство», «Коли справляла війна», «Тіні» звучить мотив «вкраденого дитинства» та доля цілого покоління, на яке випали випробування війни.

Зайвий належав до покоління шістдесятників. Його пов’язували дружні й творчі стосунки з поетами Василем Діденком та Іваном Хоменком.

Основні твори: «Молодик», «Вогонь», «Орільські горлиці», «Комуніст» (поема), «Горизонти», «Світінь», «Падіння в небо», «Трибуна для німих», «Я начудив в своїй судьбі чимало», «Свище вітер в багряній діброві…».