Йосип Михайлович Дудка — український поет, журналіст і педагог.

Йосип Михайлович Дудка народився 15 листопада 1915 року на хуторі Широкий Яр (нині село Вощилиха Роменського району Сумської області) в багатодітній козацькій родині землевласників. Освіту здобував у Вовківській семирічній школі та на вечірньому робітничому факультеті в Недригайлові, паралельно працюючи на місцевому овочезаводі. Закінчив школу колгоспної молоді при Роменському сільськогосподарському технікумі, де відвідував літературний гурток і познайомився з майбутніми українськими письменниками, зокрема Олексою Ющенком.

У 1934 році вступив до Ніжинського педагогічного інституту на українське відділення філологічного факультету. Через «націоналістичні висловлювання» та згадування в листах заборонених імен Миколи Хвильового й Миколи Скрипника у 1937 році був заарештований НКВД. Після звільнення змушений перейти на російське відділення, однак інститут завершив успішно, отримавши диплом учителя російської мови та літератури (1938 р.).

Працював викладачем у Ніжині та вчителем у селах Роменського району. Під час Другої світової війни потрапив до Німеччини, де три роки працював у шахті в Бохумі й публікував свої вірші та статті в журналі «Дозвілля» (1943–1944 рр.), що видавався для українських працівників. У 1945 році, після повернення до СРСР, відновив педагогічну діяльність у селах Вовківці та Вощилиха. Вірші Дудки з’являлися в альманахах і періодиці 1950-х років. Проте в 1972 році поета знову переслідували — цього разу за відмову засудити збірку Миколи Данька. У нього вилучили рукописи, історичні книги, викликали на допити в КДБ та тривалий час не дозволяли друкуватися.

Наприкінці 1980-х років його ім’я повернулося в пресу: поет активно публікував статті про мову, мораль, культуру та екологію. Приятелював із багатьма українськими письменниками, які підтримували його в часи утисків. За рік до смерті подав до видавництва збірку «Собори душ», яка вийшла друком уже посмертно — у 1993 році. У 2010 році вийшла збірка «Дерево правди народу», у 2013 році  «Поклик дороги». Так і не побачив за життя жодної своєї книжечки віршів. Йосип Михайлович Дудка помер 22 листопада 1990 року в рідній Вощилисі.

Діяльність Йосипа Дудки є яскравим прикладом духовної стійкості та культурного опору в умовах тоталітарного тиску. Як поет, педагог і журналіст, він послідовно відстоював право української мови й літератури на існування та розвиток, незважаючи на постійні репресії. Двічі переслідуваний радянською владою за «націоналізм», Дудка не зрікся своїх переконань і продовжував творити, підтримувати українське слово та передавати його молодому поколінню.

Його поетична спадщина, хоч і обмежена цензурними заборонами, вирізняється моральною чистотою, любов’ю до рідної землі та прагненням зберегти культурну пам’ять. Діяльність Дудки та його участь у неформальному інтелектуальному опорі стали важливою сторінкою боротьби за українську національну гідність у ХХ столітті. Посмертне видання його збірки «Собори душ» символічно підтвердило значущість його вклад у літературний процес та культурне життя України.