Білокур Катерина Василівна — українська художниця. Видатна майстриня декоративного живопису, відома передусім своїми реалістичними й водночас надзвичайно поетичними картинами квітів.

Катерина Білокур народилася 7 грудня 1900 року. З дитинства мала потяг до мистецтва: малювала всім, що потрапляло під руку — вуглиною, саморобними фарбами, на шматках полотна. Батьки спершу не підтримували її творчість, але Катерина вперто продовжувала писати.

У 1930-х роках її талант почали помічати. Вирішальною стала історія з листом до співачки Оксани Петрусенко, до якого Білокур додала малюнок. Це привернуло увагу мистецьких кіл. Перші виставки відкрили перед нею шлях до визнання. 1940 року в Полтавському будинку народної творчості була відкрита персональна виставка художниці-самоучки, яка на той час складалася лише з 11 картин. Виставка мала величезний успіх. 1944 року село Богданівку відвідав директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай. Він запропонував Білокур виставку і закупити картини. Саме завдяки йому Національний музей декоративного мистецтва України має найкращу колекцію робіт Білокур.

1949 року стала членкинею Спілки художників України. 1951 року нагороджена орденом «Знак Пошани», одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України. 1956 року одержала звання Народного художника України. Твори Катерини Білокур регулярно експонувалися на виставках у Полтаві, Києві, Москві та інших містах світу.

У післявоєнні роки художниця створила свої найвідоміші полотна: «Квіти за тином», «Цар-колос», «Колгоспне поле», «Берізка», «Півонії».

Її роботи вражають філігранною технікою, глибиною кольору й надзвичайно точним відтворенням природи. На Міжнародній виставці в Парижі її картини побачив Пабло Пікассо й назвав Білокур «геніальною художницею».

Померла у 1961 році, залишивши по собі спадщину, яка стала невід’ємною частиною української культури. Її музей працює у рідній Богданівці, а творчість вивчають у мистецьких школах та університетах.