Михайло Петрович Старицький — український письменник, поет, драматург, прозаїк, перекладач, театральний і культурно-громадський діяч. Один із корифеїв українського побутового театру, визначна постать національного культурного відродження другої половини ХІХ століття.

Михайло Старицький народився 14 грудня 1840 року в селі Кліщинці на Полтавщині (тепер Черкаська область) у дворянській родині. Рано осиротів і виховувався в родині свого двоюрідного брата — відомого українського композитора Миколи Лисенка, що суттєво вплинуло на формування його світогляду та інтерес до української культури. Освіту здобував у Полтавській гімназії, згодом навчався в Київському університеті. Ще в студентські роки активно долучився до українського національного руху.

Літературний доробок Михайла Старицького є надзвичайно різноманітним. Він працював у жанрах поезії, драматургії та прози, а також займався перекладами. У поезії Старицький звертався до тем кохання, природи, історичного минулого України, соціальної несправедливості. Його вірші пройняті ліризмом, патріотичними мотивами та глибоким співчуттям до народної долі.

Особливе місце у творчості письменника посідає драматургія. Він є автором:

• «Не судилось».
• «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».
• «За двома зайцями».
• «Талан».
• «Циганка Аза» та ін.

Ці твори стали класикою українського театру й не втрачають популярності до сьогодні.

У прозі Старицький створив низку історичних романів та повістей, у яких звертався до героїчного минулого України, зокрема до козацької доби. Його історична проза сприяла формуванню національної самосвідомості читачів.

Михайло Старицький був не лише письменником, а й активним організатором українського театру. Він очолював театральні трупи, фінансував постановки власним коштом, писав п’єси спеціально для сцени та працював над розвитком професійного акторства. Разом із Марком Кропивницьким, Іваном Карпенком-Карим, Миколою Садовським, Марією Заньковецькою він входив до плеяди корифеїв українського театру. Саме завдяки їхній діяльності український театр утвердився як повноцінне мистецьке явище, попри утиски з боку царської влади.

Вагомим є внесок Старицького як перекладача. Він перекладав українською мовою твори світової класики, зокрема Вільяма Шекспіра, Адама Міцкевича, Генріха Гейне. Його переклади сприяли розвитку української літературної мови та збагаченню національної культури.

Останні роки життя Михайло Старицький провів у Києві, продовжуючи літературну і культурну діяльність, попри проблеми зі здоров’ям. Помер 27 квітня 1904 року. Похований у Києві.

Михайло Старицький залишив по собі багату творчу спадщину й зробив неоціненний внесок у розвиток української літератури, театру та національної культури. Його творчість і діяльність стали важливою складовою боротьби за право українського слова на існування та визнання.