Григорій Гурійович Верьовка — український композитор, хоровий диригент, педагог і громадський діяч, чия творчість і організаторська діяльність відіграли визначальну роль у становленні професійного народного хорового мистецтва України.

Народився Григорій Верьовка 25 грудня 1895 р. в селі Березна на Чернігівщині. 1918—1921 роках навчався в Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка по класу композиції у Болеслава Яворського, диригування — в Олександра Орлова. 1933 р. закінчив інститут екстерном. Уже на ранніх етапах творчого шляху він виявляв глибокий інтерес до української народної пісні, розглядаючи її як фундамент національної музичної культури.

Починаючи з 1919 року, Григорій Верьовка активно займався організацією та керівництвом художньої самодіяльності, а також викладав хорове диригування у музичних і освітніх закладах Києва. Упродовж 1923–1927 років він працював у музично-драматичному інституті, а з 1931 року пов’язав свою педагогічну діяльність із Київською консерваторією, нині відомою як Національна музична академія України імені Петра Чайковського. У 1947 році йому було присвоєно звання професора.

Серед учнів Григорія Верьовки — видатні диригенти, які згодом здобули широке визнання, зокрема Михайло Кречко та Лев Венедиктов.

У роки Другої світової війни Верьовка працював науковим співробітником Інституту фольклору Академії наук УРСР. У цей період він перебував у вимушеній евакуації на території азійської частини Радянського Союзу.

Найбільшим досягненням Верьовки стало заснування у 1943 році Державного українського народного хору, художнім керівником і головним диригентом якого він залишався до кінця життя. Під його керівництвом колектив перетворився на унікальний мистецький ансамбль, що поєднував хоровий спів, оркестр народних інструментів і хореографію. Хор став потужним засобом популяризації української культури як в Україні, так і за її межами.

Творчість Григорія Верьовки тісно пов’язана з обробкою українських народних пісень. Він створив сотні хорових аранжувань, у яких зумів зберегти автентичність фольклору, водночас надавши йому професійної художньої форми. Його обробки вирізняються багатством гармонії, чіткою драматургією та глибоким розумінням народного мелосу.

Окреме місце в діяльності Верьовки посідала педагогічна робота. Він виховав плеяду диригентів і хормейстерів, які згодом продовжили розвиток українського хорового мистецтва. Як педагог, Верьовка наголошував на високій виконавській дисципліні, художній виразності та національній самобутності музики.

Значення Григорія Верьовки для української культури важко переоцінити. Його ім’я стало символом професійного народного хору, а створений ним колектив нині носить його ім’я — Національний заслужений академічний український народний хор імені Г. Г. Верьовки. Спадщина митця й сьогодні залишається невід’ємною частиною культурного життя України.