Софія Федорівна Русова - українська письменниця, педагогиня, громадсько-політична діячка, одна з фундаторок українського жіночого руху.

Софія Русова народилася 18 лютого 1856 року в селі Олешня на Чернігівщині в родині шведсько-французького походження. Своє життя вона присвятила служінню українській культурі, освіті та національному відродженню. Разом із сестрою Марією у Києві заснувала один із перших українських дитячих садків, започаткувавши розвиток національної дошкільної освіти. У 1872 р. увійшла до складу української Старої громади, створеної діячами науки і мистецтва.

Була членом Центральної ради. У 1917-1923 рр. — директор Департаменту позашкільної і шкільної освіти Міністерства народної освіти УНР. Після поразки визвольних змагань емігрувала до Чехії, де продовжила наукову й громадську діяльність, стала однією з організаторок українського жіночого руху в еміграції.

Софія Русова — засновниця національної системи дошкільного виховання в Україні. Вона вважала, що освіта має бути: національною за змістом; гуманістичною за духом; спрямованою на розвиток особистості дитини.

Її педагогічні праці й сьогодні залишаються актуальними: «Дошкільне виховання», «Сучасні течії в новій педагогіці», «Теорія і практика дошкільного виховання», мемуари «Мої спомини».

Вислови Софії Русової:

• «Національна школа — це основа національного життя».
• «Любов до рідного краю починається з любові до рідної мови».
• «Дитина — не посудина, яку треба наповнити, а вогник, який треба запалити».

Громадська діяльність: організаторка бібліотечної справи; активна учасниця культурно-просвітницьких товариств; одна з фундаторок українського жіночого руху; публіцистка та перекладачка.

У Празі викладала в Українському педагогічному інституті, продовжуючи формувати українську освітню думку в еміграції. Очолювала Українську жіночу раду, брала участь у всесвітніх жіночих конгресах у Гаазі, Копенгагені, Женеві, Відні. З 1937 по 1940 р. — почесний голова Всесвітнього союзу українок.

Софія Русова стала символом української жіночої інтелігенції кінця ХІХ — першої половини ХХ століття. Її діяльність сприяла становленню національної освіти, розвитку бібліотечної справи та формуванню громадянської свідомості українців.