Петро Федотович Бондарчук — український поет, прозаїк, дитячий письменник і гуморист, автор понад двадцяти книжок.

Петро Федотович Бондарчук народився 1 червня 1936 р. в селянській родині на Вінниччині. Після закінчення семирічної школи працював лісорубом. Згодом здобув вищу освіту на філологічному факультеті Донецького національного університету. Із 1962 року жив і працював у Донецьку. У 1960-х роках був учасником літературного об’єднання «Обрій», підтримував творчі зв’язки з Василем Стусом. Очолював творче об’єднання українських письменників і художників «Лад».

Творча спадщина Петра Бондарчука охоплює поезію, прозу, твори для дітей, гумор і сатиру. Серед найвідоміших поетичних збірок — «Серцем чую», «Не відлюби свої тривоги», «Осінні човни», «Грань», «Шахтарське небо», «Три струни», «Білий травень», «На чистім овиді зорі». У прозі письменник звертався до тем рідного краю, людських взаємин і шахтарського життя. Відомими є книги «Прости мені, лелько!», «Отава», «Ясени опівночі», «Калина край дороги», «Зорі живуть довго» та інші. Для дітей написав книжки «Оля малює», «Там, де синій потічок», «Чарівна птиця», «Хто запалює сонечко».

Твори Бондарчука перекладалися білоруською, англійською та німецькою мовами. За літературну діяльність він був удостоєний премій імені Володимира Сосюри та Петра Байдебури.

Помер у 2021 році в окупованому Донецьку.

Петро Бондарчук належить до покоління українських письменників Донеччини, які зберігали й розвивали українське слово в регіоні. Його твори відзначаються ліризмом, любов’ю до рідної землі, увагою до людської душі та повагою до праці простих людей. Його творчість залишається важливою частиною культурної спадщини Донбасу та України.