Любов Олександрівна Яновська – українська письменниця, громадська та політична діячка, членкиня Української Центральної Ради.

Яновська Любов Олександрівна народилася 30 липня 1861 р. в селі Миколаївка Борзнянського повіту Чернігівської губернії (нині Бахмацький район Чернігівської області) у дворянській родині. Була дружиною Василя Яновського, а також перебувала в родинних зв'язках із визначними діячами української культури, зокрема Ганною Барвінок і Пантелеймоном Кулішем.

Освіту здобула у Кременчуцькій прогімназії та Полтавському інституті шляхетних дівчат, який закінчила 1881 року. Працювала вчителькою на Полтавщині, засновувала недільні школи, приділяючи значну увагу народній освіті. Від 1905 року жила в Києві, де активно долучилася до громадського й культурного життя.

Літературний шлях Яновська розпочала російською мовою, однак згодом, під впливом громадського діяча Володимира Шемета, перейшла на українську. Її першим українським твором стало оповідання «Злодійка Оксана» (1897 р.). Загалом письменниця створила близько ста оповідань, повістей, романів і драматичних творів, хоча значна їх частина була опублікована вже після її смерті.

У своїй творчості Любов Яновська правдиво змальовувала життя українського селянства та інтелігенції. Її стиль сформувався під впливом Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного та Михайла Коцюбинського й поєднував реалістичне письмо з народницькими традиціями.

Серед найвідоміших творів письменниці – драма «Повернувся з Сибіру», повість «Городянка», комедія «На Зелений Клик», а також п'єси «Лісова квітка», «Жертви», «Людське щастя», «На сіножаті», «Дзвін, що до церкви скликає, та сам у ній ніколи не буває» та інші.

Важливою була й громадська діяльність Яновської. Вона відстоювала права української мови й культури, брала участь у кампанії зі спорудження пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві, була учасницею Першого російського жіночого з'їзду (1908 р.), входила до організаторів вшанування Тараса Шевченка у 1911–1914 роках. Очолюючи київську «Просвіту», організовувала літературно-мистецькі вечори, популяризувала українську літературу та національну культуру.

Із 1916 року письменниця майже припинила літературну діяльність. Померла 1933 року в Києві, похована на Байковому кладовищі. Її двотомні зібрання творів виходили друком у 1930, 1959 та 1991 роках.

Любов Яновська залишила помітний слід в історії української літератури та національного відродження. Її творчість і громадська діяльність стали важливою складовою розвитку української культури на межі ХІХ–ХХ століть.