Валерій Федорович Гужва — український письменник.

Валерій Федорович Гужва народився 31 липня 1936 року в селищі Постишеве (нині місто Покровськ Донецької області). Середню освіту здобув в Ужгороді, а 1958 року закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Літературну діяльність розпочав на початку 1960-х років: перші вірші були опубліковані в журналі «Прапор» (нині «Березіль»). Із 1971 року був членом Національної спілки письменників України.

Працював на українському телебаченні, був заступником головного редактора видавництва «Молодь», згодом працював у видавництві «Український письменник». Останні роки життя провів у США, куди виїхав у 2022 році. Помер 2 червня 2026 року.

Творчий доробок Валерія Гужви охоплює поезію, прозу, публіцистику, твори для дітей, сценарії та художні переклади. Його поезія вирізняється філософськими роздумами, увагою до духовного світу людини, осмисленням часу, історії та людської долі.

Серед найвідоміших поетичних збірок — «Огоньок», «Дуель», «Імена», «Місто», «Розмова», «Вічна спрага», «Темні меди», «Крок», «Озеро», «Метроном», «Вежа». У прозі відомі повісті «Сліпий дощ», «Забути, згадати», «Нічого, крім зими», «Аркуш Мебіуса», «Плато над прірвою», а також роман «Рай».

Для юних читачів письменник створив оповідання «Новий дім» та казку «Пригоди бувалого солдата». Він також є автором сценаріїв документальних фільмів і популярного анімаційного фільму «Котигорошко». Значне місце у творчості митця посідала перекладацька діяльність, зокрема переклади поезій Белли Ахмадуліної. Його власні твори перекладено російською, казахською, болгарською, словацькою та чеською мовами.

За літературну діяльність Валерій Гужва був удостоєний літературних премій імені Володимира Сосюри та Юрія Яновського.

Творчість Валерія Гужви стала вагомою частиною українського літературного процесу другої половини ХХ — початку ХХІ століття. Його поетичне й прозове слово й сьогодні привертає увагу читачів щирістю, глибиною думки та гуманістичним змістом.