Марія Іванівна Вакалюк-Дорошенко — українська письменниця, поетеса, перекладачка.

Марія Іванівна Вакалюк-Дорошенко народилася 26 серпня 1926 року в с. Студена Піщанського району на Вінниччині. Освіту здобувала в Дрогобицькому учительському інституті, який закінчила 1948 року, а згодом — у Львівському педагогічному інституті, де вивчала українську мову та літературу.

Своє життя Марія Вакалюк-Дорошенко тісно пов'язала з літературою та видавничою справою. Працювала літературною працівницею в дрогобицькій обласній газеті «Радянське слово», обіймала різні посади у видавничій сфері, була редакторкою видавництва «Каменяр», а згодом — головною редакторкою видавництва «Плай».

До літературної творчості письменниця прийшла в середині 1950-х років. Писала прозу, поезію, займалася перекладами. Її твори вирізняються психологізмом, увагою до внутрішнього світу людини, моральних проблем, людських почуттів та життєвих випробувань.

Серед прозових творів Марії Вакалюк-Дорошенко — повісті «Моноліт», «Важкий хліб», «Бар'єр», «Порив», а також збірка прозових мініатюр «Одкровення».

Важливе місце у творчості письменниці посідає поезія. Її поетичні збірки «Книга болю», «Влада чуттів», «Коли ти далеко», «Максими», «Домінанта» відображають глибокі переживання людини, роздуми про любов, самотність, пам'ять, життя і духовні цінності. Марія Вакалюк-Дорошенко була також талановитою перекладачкою. За літературну діяльність письменниця була відзначена республіканською літературною премією «Гілка золотого каштана».

Марія Вакалюк-Дорошенко залишила після себе не лише значний творчий доробок, а й літературний архів. Її твори є свідченням багатого духовного світу авторки та її уважного ставлення до людини, її почуттів і життєвого вибору. Її ім'я назавжди залишилося в історії української літератури як ім'я талановитої письменниці, поетеси та перекладачки, чия творчість спонукає замислитися над найважливішими цінностями людського життя.